Традиции и обычаи Украины (укр) - (реферат)

Дата добавления: март 2006г.

    Традиции и обычаи украины

Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціаль- на група має свої звичаї , що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .

Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людь- ми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що

    в свою чергу впливає на процес постання народньої

творчості. Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу . Звичаї народу- це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки в сучасному , а і в його істо- ричному минулому.

Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші елементи , що об`єднують окремих людей в один на

    род , в одну націю . Звичаї , як і мова , виробилися про
    тягом усього довгого життя і розвитку кожного
    народу .
    В усіх народів світу існує повір`я , що той хто

забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі , як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу .

    Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись
    до України , як до матері , що вічно страждає питає :
    Чи ти рано до схід-сонця
    Богу не молилась ?
    Чи ти діточок непевних
    Звичаю не вчила?
    I

Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру , але саме свою культуру , а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна культура , і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної , батьківської культури . Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим ; це була зустріч якщо не рівних , то близьких поту- гою , але різних характером культур . Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі , поєд- нання староукраїнської , дохристиянської культур . Але ми до цього вже так звикли , що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де почина- ється християнське . Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв , і тепер ми собі не уявляє мо Різдва без куті , Великодня - без писанки , Святої Троїці - без клечання , навіть називємо це останнє свято“Зеленими Святами” . Всі ми відзначаємо свято Купала , на “Введіння” закликаємо щастя на майбутній рік , на “Катерини” кличемо долю , а на “Андрія”хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вий

    де заміж цього року ? Нарешті , діти , бавляться весною ,
    співають :
    “А ми просо сіяли , сіяли ,
    Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли .... ”
    Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :
    “Ой , дід , дід і Ладо .... ”
    Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша

традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ на родження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє

    II

житло від нечистих духів , що прокидаються (так вони вірили) разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелес ників ....

    Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо
    українськими атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання
    і плодючості .

На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись , ще до християнства на Україні прпадало свято зимово

го повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів , що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році , багатство і добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча . Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються , щоб не діяли на шкоду людям і худобі .

Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється

і у звичайних обрядах , як ось : дванадцять полін , дванадцять святвечерніх страв , закликання на вечерю мороза , вовка , чорної бурі та злих вітрів , дідух на покутті , сіно на столі .

Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини , віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.